Головна / Публікації / «Він житиме, допоки ми живі»: у Лесиному виші згадали Василя Голюка

«Він житиме, допоки ми живі»: у Лесиному виші згадали Василя Голюка

У Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки відбулася година пам’яті Василя Голюка, педагога, поета та прозаїка, який понад 20 років працював на посаді провідного редактора інформаційно-видавничого центру вишу, на яку зібралися родичі, шкільні друзі, колеги Василя Савоновича і просто ті, кого звела з ним доля. 

 

Методист бібліотеки вишу Світлана Кресак, читаючи вірш пана Василя «Люблю. Нікого не люблю», зазначила, що їй як жінці хочеться схилити голову перед чоловіком, який умів так любити і так вилити свої почуття у слові.  

 

Варто зауважити, що не одну поезію Василя Савоновича композитори перетворили на пісні, тож присутні мали змогу послухати «Осінні скрипки», «Хризантемний вальс» й інші твори автора і ще раз пересвідчитися у його таланті. 

 

Усі з особливим теплом і трепетом згадували Василя Савоновича та характеризували його як уважну, турботливу та невимовно добру людину. 

 

Однокласниці Світлана та Надія пригадали дитячі роки і виділили серед найголовніших рис Василя Голюка саме доброзичливість і готовність прийти на допомогу. Зі сльозами на очах пані Надія розповіла: «Це була людина надзвичайної душі. Василь завжди підтримував із усіма нами зв’язок, цікавився нашими справами та справами наших рідних. Мій найстарший син теж названий Василем. Василь хрестив його і женив. Він знав усе про всіх. Допомагав, любив. Він жив для всіх. Нам зараз дуже важко. Ми все ще не віримо, що його нема. Не приймаємо його відхід. Не можна змиритися, що так швидко не стало такої хорошої людини. Дякуємо усім за те, що пам’ятаєте». 

 

Крім хороших людських якостей Василь Савонович був наділений ще й такими рисами, як працелюбність і сумлінність. Наприклад, одного разу на роботі він допустив несуттєву та дріб’язкову помилку і після цього дуже переживав і картав себе. 

 

Працелюбність і безкорисливість Василя Голюка підтвердив і Віктор Гребенюк. Чоловіки працювали пліч-о-пліч у видавничому відділі майже 10 років. Віктор Іванович пригадав, що Василь Савонович довгий час був заступником завідувача відділу на громадських засадах, а коли з’явилися ставки, то він не побажав бути «на грошах». Це передовсім засвідчує безкорисливість і безмежну віддачу та самопожертву на користь роботі. 

 

Особливо трепетними та теплими були спогади ще однієї колеги Василя Голюка – Наталії Завальної: «Я набирала його вірші. Ми обговорювали кожне слово, кожну букву, кожну кому. Бувало й так, що він казав мені: Ну, назвіть мені цього вірша. І ми разом давали йому назву. Це було приємно і неабияк зблизило нас. Я знаю усіх присутніх, тому що всі є в тих віршах». Також саме завдяки Василеві Савоновичу Наталія Сергіївна й сама почала писати вірші: «Він мені допомагав, давав поради. Важко усвідомлювати, що цього року – перший день народження, на який я не отримала в подарунок вірш від Василя. Він назавжди залишиться в моїй пам’яті».  

 

Досить болісною для Василя Голюка була тема війни на Донбасі, що закарбовано у вірші, який Василь Савонович написав, коли пройнявся смертю односельчанина, який перебував у зоні АТО. 

 

Присутні довго пригадували своє знайомство і те, що пов’язувало їх із Василем Савоновичем. Усі погодилися, що це була людина, яка любила усіх і дарувала частинку себе кожному. 

 

«Він живе в нас. Він буде жити, допоки живі ми» – червоною ниткою пронизано через увесь захід, який завершився «зустріччю» присутніх із їхнім другом – на екрані з’явилося відео одного з концертів, де Василь Голюк читав свій вірш. 

 

Відділ зв’язків із громадськістю