Головна / Публікації / Тарас Літковець: «На війні немає вихідних, немає перерви на обід і немає свят»

Тарас Літковець: «На війні немає вихідних, немає перерви на обід і немає свят»

Старший викладач кафедри політології та державного управління історичного факультету СНУ імені Лесі Українки, а нині заступник командира 17-го окремого мотопіхотного батальйону Збройних сил України Тарас Літковець, перебуваючи в короткотерміновій відпустці, завітав до інформаційно-видавничого центру, аби розповісти про службу в зоні АТО, про ситуацію на Сході України й поділитися враженнями від побаченого на Донбасі.

– Тарасе Миколайовичу, розкажіть, будь ласка, що то за оказія трапилася під час вручення Вам мобілізаційної повістки?

– Того березневого дня я тільки-но вийшов із головного корпусу університету й розмовляв по телефону, як до мене підійшли два працівники військкомату (вони декілька днів шукали та чекали мене) й вручили повістку. Я підписався, а наступного дня, о восьмій ранку, прибув у військкомат. Мене одного машиною відвезли на Яворівський полігон, у Львівську Академію сухопутних військ. Коли їхав туди, мені сказали, щоб брав усе із собою, бо там нічого немає – ні одягу, ні їжі. Однак мені відразу дали все потрібне: ложку, котелок, флягу, печатки, рукавиці зимові, шкарпетки літні й зимові, дощовик, носову хустинку, ручку та зошит. Потім завели в їдальню, дуже добре нагодували.

– Сьогодні багато чоловіків намагаються ухилитися від мобілізації, тому голова Волинської облдержадміністрації Володимир Гунчик запропонував розмістити пункти оповіщення військовозобов’язаних у приміщені ОДА, а також на… Шацьких озерах? Як Ви ставитеся до такої пропозиції?

Вважаю таку пропозицію досить оригінальною. Зрозуміти людей можна, адже вони хочуть жити, але жити хочуть усі. Я завжди наголошував студентам, які ухилялися від військової служби: армія для мужчини так само потрібна, як пологи для жінки. Це боляче, але потрібно для самореалізації.

Розкажіть, будь ласка, про службу, як проводите вільний час, якщо він є?

– Наразі служба моя проходить між Горлівкою і Дзержинськом. Хочу сказати, що маємо достатньо боєприпасів, зброї, хоч і не нової, але ресурсів, аби не допустити наступу противника, достатньо. За період мого перебування в батальйоні загинуло дев’ять військовиків. Поранених на цей час нараховується 114 осіб.

На це мало хто звертає увагу, але в цій війні бере участь п’ять структур, які між собою кооперують, – це Служба безпеки України, Національна гвардія, Міністерство внутрішніх справ, Державна прикордонна служба України, Збройні сили України. Керує ними СБУ, бо ця структура займається тероризмом. Відповідно до закону в АТО армія має лише допомагати іншим структурам у виняткових випадках, але фактично воює армія. Її тили, на відстані 5–10–30 і більше кілометрів, захищають прикордонники, міліція, Нацгвардія, СБУ. Реально весь тягар лягає на армію. Соціальні дослідження показали: гірше озброєна та екіпірована саме армія, а краще ті, хто перебуває в тилу. Вони не лише краще екіпіровані й озброєні, а й сучасніше.

На війні немає вихідних, немає перерви на обід і немає свят. За кілька місяців служби я не прочитав жодної книги. На жаль, у мене не було такої можливості.

– Яку мову обираєте для спілкування з місцевими?

Населення Сходу здебільшого російськомовне. Тому для спілкування з ним обираю російську, аби мене не.уявляли «українським фашистом».

– Наприкінці червня в ЗМІ з’явилося повідомлення про те, що Євросоюз вимагає від України якнайшвидше надати Донбасу спеціальний статус, не чекаючи виконання Мінських домовленостей бойовиками та Росією. На Вашу думку, ця позиція ЄС урегулює війну на Сході України?

– Кожна країна в політиці винятково захищає свої вузькополітичні, економічні інтереси. Так вчиняють і з Україною. Європейський Союз жив собі спокійно, поки ми не почали турбувати їх через проблеми з Росією. У них почалися проблеми через уведення санкцій проти Росії, які безпосередньо чи опосередковано «б’ють» по їх бізнесу.

Мій старший брат уже 20 років працює в Португалії. Його питають: «У нас кава подорожчала на 20 центів, то це через те, що Росія якийсь півострів забрала в України (мається на увазі Крим), а Україна не хоче його віддавати? То віддайте їм той півострів – і кава у нас буде знову по тій же ціні».

Європейців більше хвилює зростання цін на продукти, і пов’язують це з уведенням санкцій проти Росії.

Якось я мав нагоду поспілкуватися з представниками ОБСЄ в Україні – іспанцями, канадцями, нідерландцями, ірландцями, швейцарцями й київською перекладачкою. Вони не можуть зрозуміти наші перипетії, бо українці воюють з українцями, і всі вони російськомовні, не зрозуміло, хто воює і за що.

Я згадав, як 30 років тривала війна між Північним і Південним Суданом. Недалеко від Судану є країна Руанда, яку населяють два племені – тутсі та бхутту. Абсолютно однаково спілкуються, схожі між собою. 1996 року вони щось не поділили й почали одні одних вирізати. Нарізали 400 тисяч із кількох мільйонів. Це – колишня французька колонія. То навіть французи не могли зрозуміти, що ж ці чорняві люди не можуть між собою поділити. Приблизно так само до нас ставиться євроатлантична цивілізація.

Представники ОБСЄ все-таки на нашому боці. Вони бачать, хто є хто. Моніторять ситуацію. Але, на жаль, розглядають це як громадянський конфлікт.

– Верховна Рада України ухвалила Закон «Про внесення зміни до статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" щодо звільнення від призову на військову службу під час мобілізації окремих категорій педагогічних, науково-педагогічних та наукових працівників», згідно з якими призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період до набрання чинності цього Закону, підлягають звільненню, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу. Тарасе Миколайовичу, чи скористаєтеся такою можливістю достроково повернутися додому?

– Так, скористаюсь аби продовжити свою викладацьку діяльність.

– Що Ви побажаєте молодим людям?

– Передовсім звертаюся до хлопців. Хочу сказати, щоб вони не боялися йти в армію, адже вона для мужчини так само потрібна, як пологи для жінки. Це боляче, але потрібно для самореалізації. Ті, кого призвуть на строкову службу, хай не бояться, що наступного дня їх відправлять під Горлівку. Я, наприклад, не зустрічав там 20–23 річних.

В АТО бере участь 55–60 тис. осіб, на передовій воює 9,5–13 тис. Якщо попадаєш в АТО та не порушуєш законів, правил, яких тебе навчили, то матимеш шанс не бути враженим ворожою кулею, міною. Якщо не будеш порушувати дисципліну, не ходитимеш в самоволку, не зловживатимеш спиртним, то буде все гаразд.

Звертаюся й до іншої частини соціуму. Коли читаєш у пресі, що 41 % українців не цікавиться подіями в АТО, то стає образливо. Виникає запитання: за що ж ми воюємо? Звичайно ж, за те, щоб люди жили, народжували, гуляли, співали, танцювали. Ніхто не проти цього, але ж коли подвиг військовиків належно не оцінюється – це погано.

Хочеться звернутися й до дівчат. Хай вірно чекають своїх коханих із армії!

Розмовляла Валентина КОРНІЙЧУК

При використанні цієї інформації обов`язкове посилання на першоджерело