Головна / Публікації / «Батько був особливою людиною. В ньому дивовижним чином поєднувалось робота, наука, особисте і відпочинок», – Наталія Коцан(Бурчак)

«Батько був особливою людиною. В ньому дивовижним чином поєднувалось робота, наука, особисте і відпочинок», – Наталія Коцан(Бурчак)

27-го липня 1931-го року в селі Струтин Львівської області народився Нестор Володимирович Бурчак, ректор Луцького державного педагогічного інституту імені Лесі Українки, громадський діяч, відомий учений-економіст. Цій людині вдалося пройти феноменальний, проте тернистий шлях від асистента кафедри до ректора луцького педінституту. Нашому вишу Нестор Бурчак присвятив все життя, прославляв його як науковець, розбудовував як ректор. Окрім цього, у Нестора Володимировича були важливі риси, які не вписуються в офіційні регалії: він був чудовим сім’янином, прекрасним батьком та чуйною людиною.


Напередодні чергової річниці з дня народження Нестора Бурчака зустрічаємося з його донькою – доктором географічних наук, професором, завідувачем кафедри міжнародних відносин та регіональних студій Наталією Коцан. У нашій розмові «червоною ниткою» проходить постать її батька, яким моя співрозмовниця небезпідставно пишається. Паралельно згадуємо про сучасні реалії Університету Лесі Українки, його керівництво та перспективи розвитку.


Незабаром 27-ме липня. У цей день народився Ваш батько – Нестор Володимирович Бурчак. Які у Вас спогади про батька як сім’янина? Якою він був людиною?

– Мій батько, Нестор Володимирович Бурчак, був неординарною особистістю, всебічно розвинутою, зацікавленою всіма сферами життя, захопленою власною діяльністю. Цю неординарність підтверджує те, що його іменем названо вулицю, на його честь проводили наукові конференції та громадські читання. Волинський художник присвятив йому полотно, де батько змальований у робочому кабінеті. Зберігається цей твір у сімейному архіві. Проте, передовсім, він був батьком, тому сповідував сімейні цінності, шанував родинні традиції та примножував їх. Він навіть думки ніколи не допускав про зраду. Родинні чесноти Нестор Володимирович закладав у нас власним прикладом.


Кажуть, що за спиною успішного чоловіка завжди стоїть сильна жінка. Цей вислів актуальний щодо Ваших батьків?

– Напевно, ця фраза є актуальною. З Ольгою Григорівною, моєю мамою, вони познайомилися ще в студентські роки і відтоді стали єдиним цілим. Разом були і на роботі, адже викладали на одній кафедрі політекономії. Вони так ніжно ставились одне до одного. Мали спільні захоплення: поїздки велосипедами на природу, рибальство, тихе полювання. Були залюблені українською піснею і поезією. Вони все органічно поєднували. Мама була не лише дружиною, а й другом і порадником, могла підштовхнути до певної думки чи порадити правильний вибір, вихід із важкої ситуації. Я вважаю, що будь-яка жінка в житті свого чоловіка відіграє важливу роль. Але це залежить і від жінки, яку роль грати: таку, що розбудовує чоловіка, чи навпаки – руйнує.

 


Ви зростали в сім’ї, де шанували освіту та науку і, разом з тим, не нехтували базовими сімейними цінностями: мораллю, підтримкою та любов’ю. Чи можна сказати, що завдяки симбіозу цих особливостей члени сім’ї Бурчаків стали успішними?

– Дуже цікаве питання про успішність. Успішність у сучасному світі вимірюють по-різному. Можна її вимірювати в біткоїнах, розмірі діамантів чи площею угідь або яхт, кількістю майна або матеріальних набутків. Пріоритетом для моїх батьків, інвестицією в майбутнє була родина. Вони плекали своїх дітей, плекали надію в дітях і внуках, інвестували в долі тих людей і друзів, з якими вони працювали, і, звісно, в майбутнє Університету. Особливо це стосується батька. Адже він присвятив Університету все своє життя.

Але, звісно, якщо говорити про те, що ми всі, діти і внуки, є успішними, то дійсно через те, що ми зростали в сім’ї науковців, освітян. Всі члени нашої родини якимось чином дотичні до цього. Мій брат Ігор Несторович Бурчак – кандидат технічних наук, професор Луцького національного технічного університету. Мій син та невістка – теж науковці. Роман – доктор політичних наук, Вікторія – кандидат політичних наук. Внучка ще вчить букви, але в неї все попереду (посміхається). Дійсно, наукова жилка передалась нашій сім’ї і генетично, і через практичну діяльність теж. Напевно, це допомагає нам досягати успіху.

 

 

«Луцький педінститут був одним із найкращих не лише в Україні, а й у межах усього тодішнього Радянського Союзу»

 

Любов до педагогічної справи та науки у Вас від батьків?

– Напевно, сім’я відіграє важливу роль у переданні сімейних традицій. Ми знаємо багато прикладів родинних династій у певній професії, і я не виняток. Дитина бачить, що відбувається довкола неї, як працюють її батьки. Це накладає певний відбиток на свідомість і вибір професій. А мій вибір професії був пов'язаний з тим, що Луцький педінститут був одним із найкращих не лише в Україні, а й у межах усього тодішнього Радянського Союзу. І в нашому педінституті давали знання не гірші, ніж у київському, львівському чи в інших знаних вишах. Тому в старших класах у мене визріла однозначна думка, що я не поїду в інше місто, а залишуся вчитися тут. Але з вибором факультету і спеціальності тривали довгі роздуми. І тут, звісно, позиція батька мене підштовхнула до вибору географічного факультету. Бо він, як і мама, був економістом, і не раз відзначав, що економіка в житті регіону та країни має велике значення. А з економікою дуже тісно пов’язана економічна та соціальна географія.  Тож було дуже актуально займатися вивченням економічних аспектів, які прив’язані до території (а саме цими аспектами займається економічна та соціальна географія). На тлі цих розмов у мене виникла зацікавленість географією та географічним факультетом. Тому з упевненістю можу сказати, що позиція батька вплинула на вибір факультету і спеціальності й на те, чим я займаюсь досі.

 

 

 

Я зрозуміла, що якщо на життєвому шляху трапляються фальшиві люди, від них треба відійти і зарахувати цей урок у життєву скарбничку досвіду


В народі дуже часто говорять про батьківську науку. При цьому, люди мають на увазі не лише ті речі, яких батьки навчають дітей акцентовано, а й те, що діти засвоюють мимохідь. Якою була для Вас ця батьківська наука?

– Батько був особливою людиною. В ньому дивовижним чином поєднувались робота, особисте і відпочинок, та все це було переплетене в одне ціле. У нас вдома дуже часто бували різні цікаві люди. Це були і представники творчих професій, і науковці, і трудівники. Тому я навчилася розуміти й шанувати дуже різних людей, розуміти їх потреби. І, звичайно, дитина, як губка, засвоює те, що відбувається навколо. Зважаючи на це все, я думаю, що ті приклади взаємодії і були елементами батьківської науки. Це, зокрема, здатність розуміти людей, толерантно сприймати їхні думки та вчинки.

 

Разом з тим, визріло почуття справедливості. Я зрозуміла, що якщо на життєвому шляху трапляються фальшиві люди, від них треба відійти і зарахувати цей урок у життєву скарбничку досвіду.

 

Хочу згадати вислів Ярослава Яковича Болюбаша (тодішній начальник департаменту вищої освіти Міністерства освіти України – прим. ред.), який сказав про те, що Нестор Володимирович цінував кожну мить так, ніби квапився встигнути залишити після себе слід добра для своєї родини і своєї справи, якій віддавався сповна. От я думаю, що саме в цих словах говориться про ту батьківську науку, про яку Ви згадаєте. Потрібно залишити після себе добро для своєї родини та своєї справи.

 

Тридцять п’ять років працював Нестор Бурчак у навчальному закладі, дев’ять років керував ним. Які основні здобутки Нестора Володимировича на посаді ректора можете відзначити?

– Він віддав все своє життя Університету. В його трудовій книжці лише один заклад: прийшовши працювати на посаду асистента, він залишився тут на все життя і дійшов до посади ректора. Дуже багато було зроблено за ці роки: розбудова навчальних процесів, наукової роботи, будівництво нових корпусів,  організація спортивних змагань, виступів художньої самодіяльності. Хочу відзначити такі основні здобутки: відкриття лабораторії наукових основ вищої школи, створення лабораторії шкільних атласів, відкриття Музею Лесі Українки, створення геологічної лабораторії, створення художніх колективів «Розмай», хорової капели викладачів, започаткування щорічної краєзнавчої конференції «Минуле та сучасне Волині» й багато іншого. І якщо говорити про розбудову матеріально-технічної бази, то було побудовано багатоповерховий лабораторний корпус.  Велася тоді мова і про будівництво бібліотеки. На той час вже функціонував спортивно-оздоровчий табір «Буревісник» на озері Світязь. (Нині база практик «Гарт»). У ті роки були побудовані дерев’яні будиночки, які фактично достояли десь до 2006-го року.


Читав, що вже і за будівництво 6-го гуртожитку були розмови…

– Так, гуртожитки теж були в пріоритеті. У 1982-році був побудований гуртожиток №4, а у 1989-му відчинив свої двері для студентів гуртожиток №6. До слова, одна із мрій Нестора Володимировича – будівництво котеджного містечка для викладачів та студмістечка. Цій мрії за його життя здійснитися не вдалося. Сподіваюся, що сучасному керівництву буде до снаги розпочати таке великомасштабне будівництво.

 

 

 

 «Нестор Володимирович умів почути кожного і по можливості – допомогти»

 

«Феномен Нестора Бурчака полягає в тому, що він ніколи не проявляв зверхності та зарозумілості; він умів слухати. Він однаково поважав думку чи то доктора наук, чи голови профкому, чи звичайної прибиральниці», – такі спогади про Нестора Володимировича викладено у статті Євгенії Дурманенко для інтернет-видання «Волинська правда».  Хто з ректорів, які працювали після Нестора Володимировича має подібні риси, а хто в цьому плані є його антиподом?

– Це правда, що Нестор Володимирович умів почути кожного і по можливості – допомогти. Мені б не хотілося переходити на особистості, характеризуючи в цьому плані ректорів, які працювали після мого батька, адже, як відомо, влада має властивість негативно впливати на людей, і не всі здатні пройти випробування владою. Хочу лише відзначити, що ті з ректорів залишаться в пам’яті людей і будуть вписані золотою ниткою в історію університету, хто не забував своїх витоків, не відкидав тих людей, які допомагали їм вирости у професійному плані та стати на нелегкий шлях керівництва потужним колективом, хто зумів власні інтереси підпорядкувати колективним, залишитись чесним і відданим справі.


 

… А як людей він слухати умів!
Ніколи тих моментів не забуду,
Коли розпізнавав гидку облуду,
Що гнулася од улесливості слів…

Це уривок з вірша Петра Маха, який він присвятив Нестору Бурчаку. Нестор Володимирович справді добре розбирався у людях?

– Так, Нестор Володимирович умів розпізнавати неправду, був нетерпимим до улесливості та інших негативних рис людей, але він ніколи не опускався до осуду, чвар або сварок. Прикладом вирішення складних ситуацій, які, звісно ж, траплялися у великому колективі, є спогад професора Леоніда Самійловича Гіттіка. Він згадує про один випадок, який відбувся на природично-географічний факультеті. Тоді серйозно завинила викладачка, яка мала трьох дітей. Її звільняли, фактично, за певною статтею Кримінального кодексу. Вона працювала на кафедрі анатомії та фізіології людини, якою тоді керував Леонід Гіттік. І от він згадує, що Нестор Володимирович, розмірковуючи над вирішенням цієї ситуації, замислився і сказав: «Так, ми її звільнимо, але Ви, будь ласка, напишіть таку характеристику, щоб її все ж де-небудь прийняли на роботу». Тобто, навіть вирішуючи надзвичайно складні ситуації, він залишався людиною і прагнув не нашкодити, не покарати, а розв’язати ситуацію з мінімальними втратами.


Ігор Коцан  в інтерв’ю місцевому видання заявляв про те, що вибори ректора були непрозорими і зазнали стороннього впливу. Погоджуєтесь з такою думкою?

– Вибори 2019-го року, дійсно, були складними, але вони відбулися прозоро, і колектив відстояв своє право зробити вибір. Щодо стороннього впливу, то я можу сказати таке. Ігорем Коцаном був задіяний адмінресурс, і могли відбутися численні провокації, про які претенденти на посаду ректора заявляли у ЗМІ. Для унеможливлення впливу, адміністративного тиску або будь-яких провокацій виборча комісія попросила захисту в поліції та СБУ. Все це було зроблено для того, щоб вибори відбулися демократично. Треба віддати належне правоохоронним органам. Вони надали допомогу професійно, вчасно і без зайвого шуму. Тому сьогодні, я вважаю,не варто говорити про якісь зовнішні впливи в цьому виборчому процесі. Проте ще раз наголошую на тому, що вибори проходили складно.

 


«Я думаю, що університет буде розвиватися у правильному руслі»


Ви також брали участь у виборах. Очевидно, що Ви йшли на вибори ректора з певною програмою і власною позицією щодо розвитку Університет Лесі Українки. Як Ваша позиція корелюється з курсом нового керівництва вишу?

– Так, я, дійсно, розробила власну програму розвитку університету, яка базувалася на аналізі сильних та слабких сторін вишу, загроз та можливостей. На основі цього було окреслено перспективні шляхи розвитку Університету Лесі Українки. Декілька позицій з моєї програми співпадають з позицією розвитку, яке представляє нинішнє керівництво і, зокрема, ректор Анатолій Цьось. Для прикладу, в моїй програмі була така позиція як повернення старої назви – Волинський національний університет імені Лесі Українки. Була й позиція щодо оптимізації структури університету, зміцнення матеріально-технічної бази, студентоцентризм і центризм викладача, вміла кадрова політика, демократизація управління. Це якраз оті точки дотику моєї програми і позиції нинішнього керівництва університету. Тому я думаю, що університет буде розвиватися у правильному руслі.

 

 

«Тоді треба було відстоювати назву Волинський національний університет Лесі Українки»

 

Як вважаєте, чи підтримав би перейменування нашого університету у Волинський національний університет імені Лесі Українки Ваш батько?

– Насамперед, він був би проти перейменування університету у Східноєвропейський. І не тільки через географічні особливості, прив’язку до регіону. Нестор Володимирович, найперше, був патріотом університету та патріотом України. Тому перейменовувати університет на догоду чиновникам, отримавши натомість якісь бонуси для розвитку, як це зроблено свого часу, було нерозумно та нераціонально. Тоді треба було відстоювати назву Волинський національний університет Лесі Українки, адже ніхто не заважав університету зі старою назвою інтегруватися у європейський освітній та науковий простір. Ми це робили і будемо робити. Треба поважати свій регіон та свою державу. Бути їх патріотами.


 

Яким повинен бути Університет Лесі Українки, щоб Нестор Бурчак у засвітах пишався навчальним закладом, якому присвятив левову частина свого життя?

– У той момент, коли педінститут перетворився на університет, це вже було звершення його мрій. Люди, які працювали з ним, колеги і соратники пам’ятають, що у нього було бажання побудувати університет на базі педінституту. Це була найперша та найбільша його мрія. Тому, коли ми стали Волинським державним університетом імені Лесі Українки, можна сказати, що Нестор Володимирович уже був би задоволений.

Щодо сучасності, то університет повинен бути конкурентоспроможним на ринку освітніх послуг регіону, України, користуватися попитом в іноземних студентів. Крім того, це має бути науковий та культурний осередок, повинна розвиватися матеріально-технічна база. Я думаю, що мій батько прагнув, щоб в університеті підтримувався корпоративний дух, доброзичливість і почуття відповідальності за спільну справу.

 

 

Спілкувався Андрій Мошкун

Фото Ірини Загорської