Головна / Публікації / Алла Дмитренко: «У час глобалізації етнокультурна своєрідність збереже нас як народ і залишить нас українцями»

Алла Дмитренко: «У час глобалізації етнокультурна своєрідність збереже нас як народ і залишить нас українцями»

З нагоди Дня вишиванки та Міжнародного дня музеїв, які цьогоріч відзначаємо в один день – 18 травня, у Волинському краєзнавчому музеї відкрилася виставка «Традиційні чоловічі сорочки Волині й Західного Полісся». Близько третини представлених експонатів з музею етнографії Волині та Полісся СНУ імені Лесі Українки.

На відкриття завітали науковці та студенти СНУ імені Лесі Українки, працівники краєзнавчого музею, Волинської дирекції «Укрпошти», представники спілки філателістів Волині та громадськість. Слова вітання з нагоди відкриття виставки виголосили директор Волинського краєзнавчого музею, заслужений працівник культури України Анатолій Силюк, завідувач відділу етнографії та народних промислів Волині Людмила Мірошниченко-Гусак та директор Волинської дирекції «Укрпошти» Іван Шевчук.

Завідувач відділу етнографії народних промислів Волинського краєзнавчого музею пані Людмила розповіла: «Ми неодноразово влаштовували в музеї виставки жіночих сорочок, бо вони найбільш оздоблені, виконані різними техніками, компонуються зі спідницями, безрукавками. А чоловічим сорочкам традиційно надавали менше уваги. Їх не так багато, й серед них більше буденних сорочок, прикрашених більш традиційно. Але наш дослідник, майстер народної творчості Андрій Бондарук, зацікавився саме чоловічими сорочками. Бо схотів мати автентичну волинську вишиванку. Ми йому запропонували кілька зразків, які були в нас в музеї. Нині ми йому дуже вдячні, що він нас зацікавив і зумів цю тему зробити актуальною».

Про своє ставлення до вишиванки як традиційного одягу українців розповіли кандидати історичних наук СНУ імені Лесі Українки Алла Дмитрук та Світлана Чибирак. Алла Адамівна: «Вишиванка – це не застаріле явище. Звісно йде прогрес, все змінюється. Але, мабуть, не слід забувати своє, те, що вдягали твої предки – прабабусі, прадідусі. Ми завжди запитуємо, де наша родина, де наша мала батьківщина. І відповідь проста, там де наше коріння, де жили прабабусі, прадідусі. І саме те, що вони носили, ті кольори й орнаменти, найближчі нам, нашим дітям й будуть з’єднувати наші покоління та робити міцнішим наш народ. Тобто не слід поширювати один тип вишивки на весь регіон, що різноманітніші ми будемо, що більше буде впізнавати досягнення наших предків, то ми будемо міцніші, яскравіші й цікавіші світові. Під час глобалізації, коли все стає єдиним, саме етнокультурна своєрідність збереже нас як народ і залишить нас українцями. Закликаю одягати вишиванки».

Світлана Чибирак переконана: «Справді, коли ми в традиційному одязі, то виглядаємо зовсім по-іншому. Більш впевненішими, красивішими, на обличчях дівчат розквітає краса, хлопці стають мужнішими. Насправді потрібно частіше вдягати цей одяг, пам’ятати, хто ми є і звідки та цінувати те, що маємо сьогодні».

Ця виставка створена із фондів Волинського краєзнавчого музею, музею етнографії Волині та Полісся СНУ імені Лесі Українки та пам’яток, наданих Андрієм Бондаруком із с. Княгининок Луцького району. В експозиції представлено 37 одиниць традиційних чоловічих сорочок, що походять із різних районів сучасної Волинської області й датуються кінцем ХІХ–ХХ ст. Більшість із них святкові й оздоблені різними техніками вишивки (хрестик, болгарський хрестик, занизування, лічильна та художня гладь й ін.). Є сорочки оздоблені геометричним орнаментом. Це найбільш давні сорочки (адже геометричний орнамент давніший ніж рослинний). Рослинний орнамент став масово поширюватися з середини ХІХ століття. На противагу думці, що на чоловічих сорочках квіток нема, представлені експонати доводять протилежне. Для орнаментації обирали червоні, чорні, пізніше сині кольори. Чорний колір був нормою, уособленням рідної землі, на якій люди живуть, яка їх годує. В різних районах однозначно завжди переважав якийсь один колір. Із середини ХХ століття майстри розпочали використовувати різноманітні барви, як і нині. У 20–30 рр. ХХ століття поширенню традиційної сорочки сприяла діяльність товариства «Просвіта», яке діяло у нас на Волині. В радянські часи, особливо в 70-х рр., державне підприємство «Укрхудожпромспілка» розробило три типи саме чоловічих сорочок: «Українка», «Чумачка» та «Гуцулка». І ці сорочки почали масово пропагувати серед населення.

Доповненням до виставки стали чорно-білі світлини, переважно 1908–1910 рр., зроблені під час експедицій відомим антропологом, етнографом Федором Вовком, який досліджував Волинську губернію. Він брав й антропометричні дані цих людей, але водночас фіксував обличчя, зачіски, вбрання: сорочки, свити, шапки, пояси й інші доповнення до одягу людей, які населяли цей край. На фото помітно, що чоловіки носили довгі сорочки на випуск, обов’язково підперезували пояс. Пояси ткані на ткацькому верстаті з вовняної нитки. Пізніше з’явилися фабричні пояси – каламайки з тоненької вовняної нитки.

Варто зауважити, що традиційна українська культура неповторна, в ній відображена сутність нашої нації: працелюбність, релігійність, освіченість, культи сім’ї та добробуту. Тому святкування Дня вишиванки, хоча ми й не так давно його розпочали відзначати, насправді є свідченням самоідентифікації українців як етносу. 

Відділ зв'язків із громадськістю

При використанні цієї інформації обов`язкове посилання на першоджерело

Дата: Листопад 23, 2017Час: 01:38:46Онлайн: 0